Вона і народилася в Грузії. Прямо у Тбілісі. А мама її - кременчужанка. Вона і вивезла у неспокійному 1990-му дівчат – Аню та її старшу сестру – з буремного Тбілісі до відносно тихого Кременчука. Втім, не можна сказати, що їм у Кременчуці дуже добре жилося. Взагалі-то дівчина з обличчям князівни 13 років прожила у заводському гуртожитку на Раківці. Якщо не знаєте, що воно таке, ми розповімо. Це значить – 13-метрова кімната зі спільною на 10 кімнат кухнею та санвузлом. І жодної можливості ізолюватися від цілодобового примусового спілкування. Аніна мама працювала на вагонобудівному заводі (інженером, до речі) та багато років стояла на черзі на житло. Як виявилось – марно. Мамі заробити житло не судилося. Зате це вдалося дівчині. Кажуть, після повернення з Олімпіади кременчуцький міськвиконком обдарував Аню чи то коштами на житло, чи вже готовою квартирою. Щоправда, дівчині її ще не презентували – веліли чекати повернення міського голови пана Глухова. Він, до речі, теж побував на Олімпіаді – навіть ще не повернувся звідти. Але з Анею вони у Пекіні не зустрічалися. Аня каже, це було взагалі нереально – усі спортсмени жили в окремому олімпійському селищі, куди потрапити можна було лише за акредитацією. Аня навіть зі своїм тренером Вікторією Козловою зустрілася лише раз – як дитинка у піонерському таборі, поговорила через паркан та домовилась про зустріч наступного дня у якомусь кафе. Сувора китайська дисципліна, що поробиш. Так от, до речі про Олімпіаду та про те, як наша Аня туди потрапила – без протекції, без зв’язків і навіть без грошей. От слухайте.  

 Аня знала, що її рекомендують для поїздки на Олімпіаду. Але у неї була серйозна конкурентка – київська спортсменка, чемпіонка України, яка виступала від якогось впливового військового клубу. До того ж, Аня не стала чемпіонкою України, посіла друге місце. Страшенно, звісно, розстроїлась, але у спорткомітеті сказали, що вирішальним для відбору на Олімпіаду стане результат на Кубку Європи. Ну, Аня зібралася, згрупувалася і виграла Кубок Європи! Приїхала щаслива, а їй кажуть – та ні, мабуть, ти, дівчино, не поїдеш. Кожен, хто колись таке чув, пам’ятає, що відчуваєш у такому випадку – обурення та відчай. Саме це відчула і Аня. Але! Ця дівчина не випадково займається багатоборством. Гадаємо, вміння боротися - це складова її характеру. Вона ризикнула і виграла. Було це так. Аню запросили до Полтави, вручали їй нагороду за високі досягнення у спорті. А вручав цю медаль сам Бубка. Аня її чемно прийняла, подякувала, а коли церемонія скінчилася, розповіла Бубці про ситуацію. А далі трапилось те, що ми називаємо елементом казки – Бубка не забув про розмову, він таки зв’язався з організаторами. Рішення хлопці прийняли жорстоке, точніше, руйнівне для спортсменок. Спершу взагалі спробували перетворити відбір на оперету – дівчатам запропонували тягнути жереб. Обидві відмовились – вони професійні спортсменки, як жереб може визначити їхній рівень?! Тоді отці українського спорту прийняли «мудре» рішення – призначили «переигровку». Тобто, дівчата мали змагатися одна з одною. Вони і змагалися – вдвох на порожньому республіканському стадіоні. Аня перемогла. І поїхала на Олімпіаду. Але поїхала, як сама зазначила, «порожньою». Бо всі сили віддала тим змаганням на республіканському стадіоні. До речі, «отці» це добре розуміли – так і казали: «їдеш туристкою». Але Аня показала дуже непоганий результат для олімпійської дебютантки – у неї 14-й результат серед 43 учасниць. Дівчина набрала 6165 балів.
 Вона зізналася, що після змагань відчула спустошення. Навіть вирішила – все, кидаю спорт, вигоріла. Але коли побачила своїх дівчат на п’єдесталі, відчула – це ж класно, я так можу, а значить досягну! Боєць, одним словом. До речі, цей боєць минулого року закінчив кременчуцький університет, а цього року збирається поступати до аспірантури. Аня переконана – треба мати спеціальність, бо це запорука незалежності у подальшому житті без спорту. Свого часу вона разом з тренером вчила на зборах вірші та правила правопису. Тож переконана, що й аспірантуру подолає. А знаєте, у чому Аня ще переконана? Що може стати олімпійською чемпіонкою і стане нею. До речі, ми теж у цьому переконані. Хай щастить.

www.telegraf.in.ua
Лариса Артеменко